Сказ (синонім водобоязнь, гідрофобія) – гостра інфекційна хвороба з групи вірусних зоонозів, розвивається внаслідок укусу або ослинення хворою твариною, характеризується важкими ураженнями центральної нервової системи і закінчується смертельним результатом.
Сказ у собак відомий з давніх часів. В І ст..н.е. Цельс вперше описав клініку хвороби у людини. Значний внесок у вивчення сказу зробив Л.Пастер. Він встанов локалізацію збудника в центральній нервовій системі. Великим досягненням світової науки було створення Л.Пастером в 1885р. антирабічної вакцини.
Збудник сказу – Neuroryctes rabiei розмножується в тканині мозку теплокровних тварин.
Відомі два варіанти вірусу: вуличний (дикий), що циркулює в природніх умовах серед диких тварин і фіксований, отриманий Л.Пастером, який використовується для отримання антирабічної вакцини.
Вірус сказу нестійкий щодо факторів навколишнього середовища. При нагріванні до 56 С інактивується протягом 15 хв., при кип»ятінні – протягом 5 хв. Вірус чутливий до ультрафіолетових і прямих сонячних променів. Щводко інактивується сулемою (1:1000), лізолом (1-2%), карболовою кислотою (3-5%), хлораміном (2-3%).
Основним і сталим джерелом інфекції для людини є собаки, особливо бродячі, а з диких тварин – лисиці, вовки. Можливе зараження людини і від інших тварин – корів, овець, кіз, свиней, коней, щурів, їжаків, кажанів та ін. Основним резервуаром вірусів в природі є вовки, лисиці, шакали, серед яких виникає спонтанні епізоотії сказу.
Зараження людини настає під час укусу хворою твариною, а також ослизнення свіжих поранень шкіри і слизових оболонок. Особливо небезпечні укуси в голову, лице, кисті рук.
Тварина стає заразною наприкінці інкубаційного періоду за 3-10 днів до появи перших ознак хвороби і залишається заразною протягом всього періоду захворювання.
На загрозу захворювання людини впливають такі фактори як глибина рани, число укусів, місце укусу ( в голову – 80%, в руки – 65%, ноги – 25%), вид тварин.
Найбільша захворюваність на сказ спостерігається в літньо-осінні місяці, що зумовлено інтенсивнішими контактами з бродячими собаками.
Інкубаційний період захворювання на сказ у людини триває від 12 до 100 днів, дуже рідко до 1 року (2-3%). На тривалість інкубаційного періоду впливає локалізація укусу (при укусі лиця і голови – 35-5 днів, нижніх кінцівок – 65-95 днів), а також розмір і глибина рани, вік хворого.
У перебігу хвороби розрізняють три стадії: 1)провісників, 2)збудження, 3)паралітична
Стадія провісників триває 1-3 дні, іноді до 7 днів і характеризується загостренням ознак хвороби у місці укусу. Рубець в місці укусу червоніє, навколо нього з’являється набряк, поновляється біль, який супроводжується відчуттям печіння і свербіння.
Одночасно з’являється невмотивоване відчуття страху, тривоги, туги, хворий впадає у глибоку депресію.
Стадія збудження характеризується синдромами гідрофобії, аерофобії, акустикофобії, фотофобії, гіперсалівації (слинотечі).
При спробі пити, а потім від вигляду води виникає характерний приступ судорг, збудження з спазмами м’язів глотки і гортанні, розладами дихання. Обличчя хворого виражає жах і страждання, хворі просять про допомогу. Легкий подув повітря (ходьба, відкривання дверей) веде до пароксизмів. Приступ може виникати від яскравого світла, гучної розмови, дотику до шкіри і т.д. Період збудження супроводжується інтенсивною слинотечею.
Остання стадія хвороби – паралітична. Триває 3-7 днів. Смерть настає раптово від паралічу серця або дихального центру.
Сказ у собак:
Інкубаційний період триває 3-6 днів (іноді до 10 тижнів). Початок хвороби характеризується різкою зміною поведінки собаки: він стає неспокійним, гризе неїстівні предмети, не приймає звичайної їжі. Після таких провісників, які тривають кілька днів, розвивається буйний період під час якого собаки безцільно бігають, кидаються на людей і тварин, гавкіт у них сиплий, виючий, ковтання утруднене, собака не п’є, а з рота тече слина. Через кілька днів з’являється параліч нижньої щелепи, задніх ніг, язик звисає з рота, слина тягнеться цівкою, хвіст висить.
Виникають загальні судороги і параліч м»язів тулуба. Смерть тварини настає протягом 10 днів від початку хвороби.
Профілактика сказу передбачає комплекс заходів боротьби з епізоотіями природного і міського типу. Боротьба з епізоотіями природного типу має бути спрямованою на регулювання кількості тварин, що є резервуаром сказу (вовки, лисиці, шакали та ін.). Запобігання епізоотіям сказу міського типу полягає в обов’язковій реєстрації собак і котів, ліквідації бездомних тварин, профілактичній імунізації свійських тварин, санітарно-ветеринарній пропаганді.
Запобігання захворювання людини після укусу або ослизнення її хворою на сказ або невідомою твариною здійснюється шляхом старанної первинної обробки рани з промиванням її милом, припіканні концентрованим розчином йоду.
Вакцинація антирабічною вакциною – єдиний спосіб уникнути захворювання на сказ, яка дає людині шанс на порятунок.
Важливо не переривати курс вакцинації, так як неповний курс вакцинації може спричинити виникнення захворювання.
Поствакцинальний імунітет стає діючим через 2 тижні після закінчення вакцинації.
Своєчасна вакцинація запобігає виникненню сказу в 95-99% випадків. Щеплення здійснюють в хірургічних кабінетах поліклінік, куди насамперед звертаються по допомогу при укусах.
УВАГА!
-уникайте контактів з бродячими тваринами (коти, собаки, лисиці і т д.);
– при зміні поведінки домашніх тварин зверніться до ветеринарного лікаря;
-уникайте на вулиці контактів домашніх тварин з бродячими тваринами;
-здійснюйте профілактичну імунізацію домашніх тварин від сказу;
-при укусах чи ослиненні шкірних покривів та слизових оболонок відомою та невідомою твариною негайно зверніться за медичною допомогою, не займайтеся самолікуванням.
Сказ — це гостре інфекційне захворювання, яке передається від хворих тварин людям шляхом укусів, пошкрябин чи ослинення.
Захворювання сказом як у людини так і тварини завжди закінчується смертю!
Найбільшу небезпеку представляють коти, собаки, лисиці, гризуни, також хворіють на сказ сільськогосподарські тварини (корови, вівці, кози, коні, кролі та інші).
Збудник хвороби — вірус, знаходиться в мозковій тканині та слині хворих тварин. Незвичайна чи агресивна поведінка тварин, як домашніх, так і хижих, майже завжди ознака хвороби. У тварин відмічається дратівливість, вони безпричинно гавкають і нібито ловлять мух у повітрі, можуть забиватися в темні кути, не реагують коли їх кличуть, можуть ковтати неїстівні предмети, дуже часто тварина нібито подавилася кісткою, потім розвивається водобоязнь.
Хворі кішки поводяться дуже агресивно, наносять глибокі рани. У кішок та диких тварин захворювання протікає з перевагою збудження. Хворі тварини (лисиці, куниці, пацюки) можуть агресивно нападати на людей. Лисиці можуть забігати на подвір’я громадян, території шкіл та інших установ, не втікають коли їх починають ловити люди.
Єдиним захистом від хвороби постраждалим від укусів тварин – є щеплення, що призначають лікарі.
Для захисту від сказу необхідно правильно утримувати домашніх тварин. Щорічно проводити їм щеплення проти сказу, виводити на вулицю в намордниках.
Шановні громадяни, будьте обережні при поводжені з тваринами, особливо з безпритульними.
Пам’ятайте, якщо дотримуватись наданих порад, то можна запобігти укусів тваринами, а тим самим попередити небезпечне захворювання – сказ.
